Вірші про Малнів

foto48Моє рідне село.

Та хто ж у районі не знає його!
І Львів теж добре знає
– Бо прикордонне воно.
Хоч тут ниви малі
Та землі піщані.
Живуть люди у ньому
Привітні і славні.
У них руки в мозолях,
Та гіркий піт на чолі.
І трудяться чесно вони
Від зорі й до зорі.
Село вкрилось садами
Й золотими ланами
Хто по ньому іде, той дивується –
Як красою воно тай милується.
А посеред села височіє краса
І куполом срібним до сонця сміється
Це матінка – церква наша свята,
Що Параскевія П’ятниця зветься.
Усе тут моє, миле серцю, святе.
Рідна й близька батьківська хата,
Що материнським теплом так багата
І стежина від неї, що в дорогу веде.
Тож любім його щиро , всім серцем,
Як любили батьки і діди,
І дітям своїм розкажіть про минуле,
Про ті давні, важкі і не легкі часи.
А як вас доля закине далеко від дому
Не забудьте ніколи гніздечка святого
І де б не були ви , та з далеких доріг
Завжди повертайтесь,
На свій рідний – малнівський поріг.

 

За Христа і Україну

У селі Малнів в сороковім році
Жив юнак Степан Попіль.
Син священика Він був,
Що у селі тоді служив.
Вищу школу мав в той час,
Та без роботи був якраз.
І щоб час не дармувати,
Почав людей гуртувати.
Сільську молодь Він збирав
І потроху просвіщав,
Вчив культури і просвіти,
Щоб розумні росли діти.
Він був чесний, справедливий,
Жив побожно, в ласці й мирі.
Та простий був патріот,
Бо любив Він свій народ.
І не сподобалось це владі,
Бо Він був їм на заваді.
Темним легше керувати,
Ніж з розумним справу мати.
Який же Юда Іскаріот
Не любив правди й свій народ,
Що він Тебе так запродав,
Енкаведистам в руки дав?
Зранили Йому ліву ногу
І забрали до району,
Щоб там далі допитати,
Слідство зняти, налякати.
Тяжко били, катували,
Аж два ребра поламали.
І так півроку терпів муки,
Тяжкі болі із розпуки.
А щоб сліди всі затерти,
Дочекались Твої смерти.
Під вбиральню закопали,
Місце добре затоптали.
Та не здійснилась їхня злоба
Бо знайшлася жінка добра,
Що все це бачила і чула
Й від неї вістка ця в село прибула.
Привезли тіло на підводі,
Та розпізнати було годі, лице збите, сплюндроване,
А все тіло в чорних ранах.
Та як дзвони задзвонили,
Село все тяжко затужило,
Бо не стало вже Степана –
Просвітителя , гетьмана.
Ти помер, Тебе нема, Та живуть Твої слова,
Бо вірним був Ти до загину;
“Помираю за Христа і Україну!”
Стоїть могила при дорозі
Й високий хрест на ній стоїть.
А на могилі видно й досі;
Тут Степан Попіль лежить.

(Люба Корпесьо)

Якщо ви помітили помилку, видiлiть мишкою це слово чи речення та натисніть одночасно: Ctrl+Enter.