Суть астрології, магії та чародійства

magiДиявол, який явився спокусником прабатьків в раю, оволодівши переважною частиною людського роду, привів його до ідолопоклонства, яке з часом сформувало особливий рід служителів — жерців. Язичницьке суспільство до досконалості довело теорію і практику спілкування зі злими духами, і все, що від старовини збереглося до теперішнього часу, всіяно фактами і свідченнями цього спілкування і в більшій або меншій мірі практично зберігається у всіх народів світу, які не сповідують Христа. У стародавньому світі існували різні форми спілкування людей з невидимим світом, наприклад, магія, астрологія, чародійництво, або чаклунство, спіритизм, ворожіння або знамення.

Найпершими в історії людства і найбільш наївними за своїм змістом були знамення, що грунтувалися на зовнішніх ознаках людської діяльності. Знамення, як один з простих видів ворожіння, розділялися на різні роди, за якими визначалися майбутні долі людини:

1) ненавмисні слова, які зазвичай визнавалися за божественні, такий, наприклад, був голос, який попереджував римлян перед наближенням галлів і якому пізніше спорудили храм під назвою Aius locatius;
2) трепетання частин тіла, особливо серця, очей і таке інше;
3) дзвін у вухах;
4) чхання;
5) непередбачене падіння і т. д.

Крім таких примітивних ворожінь, існували і священні знамення, які провіщали особливі служителі — авгури і утробники. Авгурів як служителів язичницьких римських культів приймали за тлумачників волі богів, до них зверталися по допомогу в успіху справи. Вони звичайно судили за польотом і криком птахів, а також за їжею священних курок. Часто це відбувалося таким чином: чародій, одягнений в пурпур і багряницю, сідав, звернувшись обличчям на схід, обкресливши священним жезлом частину неба, уважно в нього вдивлявся, чекаючи появи птахів, за якими і давав своє знамення. Авгури також передбачали майбутнє за громом і блискавкою, а найчастіше за тим, як їли священні курки. Коли вони їли з жадібністю — добре; погана ознака, якщо птахи нічого не їли або зовсім відлітали.

Із старозавітного оповідання видно, що волхвування авгурів, або передвісників, було широко поширене серед єгиптян і інших східних народів часів Мойсея і до нього. У книзі Левит Мойсей забороняє сполучаться з авгурами, а в книзі Буття управитель Іосифа помічає, що чаша, яку він знайшов у Веніаміна в мішку, служила його панові для авгурів. Це, звісно, не означає, що цей патріарх вдавався до такого марновірства, а лише вказує на те, що єгиптянин, бажаючи підвищити важливість чаші, називає її авгуровою чашею. На відміну від авгурів, іншого роду предвісники — утробники — займалися виключно розглядом нутрощів тварин і на основі цього робили свої прогнози.

Потрібно відзначити, що на такого роду волхвування дуже часто вказували християнські апологети, які в своїх творіннях авгурів, утробників та інших чародіїв називали служителями диявола. Так, Мелітон Філософ говорить про поклоніння людей демонам і привидам, а Климент Олександрійський вказував на те, що в кожному селищі у язичників є свої демони, яким віддаються і свої почесті.

Церковні письменники були переконані в тому, що ці волхвування є брехнею і обманом, який, проте, грунтувався на явищах, які перевищують сили людини. Октавій, який розмірковує у Мінуція Фелікса про римських авгурів і оракулів, вказує на нерозумність марновірних римлян, які думають, що топтання курчат провіщає успіх, протиставляючи їм розумних язичників, як, наприклад, Цезаря, які не вірили у ворожіння, тому що серед безлічі фальшивих прогнозів оракула лише невелика кількість їх могла натрапити на істину. І якщо тоді такий прогноз співпадав, то лише тому, що чародії здійснювали свої витівки за допомогою диявольської сили, яка примушувала бачити те, чого немає насправді, або не бачити того, що є насправді. „Вони надихають віщунів, мешкаючих в капищах, діяти на внутрішностях тварин, керують польотом птахів, управляють жеребом, вимовляють змішані з брехнею пророцтва, обдурюються і обдурюють, не знаючи істини, а коли знають, приховуючи її, щоб не погубити себе… Вони збурюють людське життя, заподіюючи всім неспокої, таємно вселяючись в тіла людей, як духи тонкі проводять хвороби, наводять страх на розум, ушкоджують члени…“ (Марк Минуций Феликс. Октавий) . Таку думку підтверджує і Оріген, який так само вбачає в магії дії демонських сил, а блаженний Августин мистецтво магії називає „справою нечестивою, оскільки вона потребує допомоги злих духів“. Цій темі Августин присвятив навіть особливий твір „Про віщування демонів“. Він, головним чином, відповідає на питання про те, як діють демони в теургії і наскільки вони сильні. У цьому творі Августин виступає виразником спільних всім церковним вчителям поглядів, з’ясовуючи, яким чином у них допускаються нікчемність оракулів, порожнеча і марнота теургії і разом з тим визнаються в язичницькій магії і проріканнях деякі особливі і надзвичайні дії. Наприклад, вони можуть викликати бурю в повітрі або навести хворобу. Але нерідко, володіючи всезнанням, вони обманюються і обманюють інших. Таким чином, демонам надається здатність прогнозів і деякого роду надзвичайних дій, але дуже обмежена і з можливістю брехні і порожніх обіцянок, тому і язичницькі пророки та їх чудеса часто були примарні і брехливі і взагалі являють собою тільки жалюгідні спроби дійсних чудес і пророцтв.

Слід відзначити, що Священне Писання згадує не тільки про знамення, але „вказує і багато інших видів волхвування і ворожіння, таких як:

1. астрологія — розгляд зірок, планет і таке інше;
2. menachesch — псування або злочинство;
3. hhober — ворожки;
4. iudeoni — власне магія;
5. некромантія — прикликання мертвих;
6. рабдоманія — жереби по магічних прутиках;
7. опитування духів піфонських.

Отже, астрологія являє собою вчення лженаукового плану, що займається передріканнями доль людських за розташуванням зірок і планет. У свою чергу вона поділяється на два напрями:

а) натуральну астрологію;
б) юдиціальну астрологію.

Натуральна астрологія ділянку свого дослідження поширює на дію планет і зірок на тваринний і рослинний світ, а юдиціальна намагається передбачити за розташуванням зірок долі народів і окремих людей.

Сьогодні астрологія не бажає себе визначати як одну з форм ворожінь, а претендує на володіння наукової істини, але вона ніяк не може віднестися до галузі науки в сучасному її розумінні, оскільки астрологія не емпірично займається збиранням інформації, яка є абсолютно недоступною такому спостереженню, і тому прогнози носять глибоко символічний характер. У ній відсутня повторюваність явищ, тоді як наука досліджує процеси, що повторюються, тому-то відсутня гарантія правильності, і гороскоп — неперевірена гіпотеза, яку неможливо підтвердити статистичним матеріалом.

За часів розквіту халдейсько-вавилонської цивілізації в долині Межиріччя з’явилися величезні ступінчасті башти — зиккурати, які служили жерцям місцем спостереження за небесними світилами і зірками. Жерці стали приписувати сонцю, місяцю, зіркам надприродну силу, яка здатна вплинути на долю світу і людини, і якщо їм вдасться зрозуміти і передбачити рух небесних світил, то, отже, їм стане відоме майбутнє.

З часу завоювання Вавілона мідійсько-перськими військами, суть астрології змінюється, від натуралістичної вона переходить на юдиціальну, тобто її увага зосереджується на долі окремих народів і осіб. В період перського володарювання сформувалося поняття про дванадцять знаків Зодіаку. Пояс Зодіаку, середня лінія якого утворена екліптикою, охоплює траєкторії руху планет і складає смугу завширшки від 16 до 18 градусів на всьому протязі небесної сфери. Пояс Зодіаку розділений на 12 знаків по 30° кожен. Цим знакам були дані назви, відповідні назвам сузір’їв, що знаходилися в них. В ті часи, коли знаки Зодіаку одержали назви, вони відповідали зіркам, але в результаті змішання фону (небесної сфери) знаки втратили своє первинне місцеположення. Назви вони одержали такі: Овен, Телець, Близнюки, Рак, Лев, Діва, Терези, Скорпіон, Стрілець, Козеріг, Водолій, Риба.

В IV столітті до Р. Х. Персія була завойована греками і елліни одержали разом із завойованим народом і астрологічні знання, які чудово влилися в пантеїстичний матеріалізм стоїків. Грецькі астрологи пішли далі і 12 знаків розділили на 4 групи по 3 знаки кожна, яким приписувалися стихії природи — вогонь, повітря, земля, вода. Крім того, кожному знаку Зодіаку стали відповідати певні планети, кольори, рослини, дорогоцінні метали і каміння.

Часто в давньому світі маги, жерці і ворожбити поєднували в собі обов’язки астролога і чародія. Так, за повідомленням Геродота, великий перський або мідійский маг Осфан, який супроводжував Ксеркса, прищепив еллінам особливий смак до астрології. А в Римі, з його обширно розвиненим культом богів пекла, він явився зв’язною ланкою між діяльністю жерця і діяльністю чаклуна. Також відомо, що ніневійські царі не робили ніяких важливих справ без наради із зірками. Вони мали при собі астрологів, які спостерігали за небесними світилами і пояснювали перебіг планет, а в клинописі стародавнього Вавілона містяться відомості про дослідження магічних знань і астрології в жерців цієї держави, зокрема відомо, що заняття астрологією серед служителів культу вавілонських богів було так поширено, що сама назва халдеїв часто означала астролога.

Астрологія несе в собі ряд глибоких зваблювань. З давніх часів Одкровення Боже забороняє ворожіння, гороскопи, гадання по руках, картах і т. д., тому що „доля“ людини повинна потонути в слухняності волі Божій, померти цілком в ній. І отже, неможливо вводити між волею Божою і людиною яких-небудь сузір’їв, планет, ліній руки або карткових мастей. Все це є язичництво, якого людина, яка вважає себе християнином, повинна абсолютно зректися. „Елліни-язичники, — оповідає св. Іоанн Дамаскін, — говорять, що через сходження і заходження, і зближення цих зірок, і сонця, і місяця влаштовуються всі наші справи, тому що астрологія займається цим; проте ми стверджуємо, що хоча від них і виходять знамення дощу і бездощів’я, як холоду, так і жари, як вологості, так і сухості, так само вітрів і подібного, але жодним чином — знамення наших справ. Бо ми, які походимо від Творця, обдаровані вільною волею, буваємо господарями наших справ. Бо якщо ми все робимо внаслідок перебігу зірок, то з необхідності здійснюємо те, що робимо, а те, що відбувається з необхідності, — ані чеснота, ані порок; якщо ж ми не маємо ані чесноти, ані пороку, то не гідні ані похвал, ані повчань, а також і Бог виявиться несправедливим, даючи одним блага, а іншим біди“.

Необхідно відзначити, що деякі з християн давнини знаходили можливість дізнаватися майбутнє за спостереженням зірок, що нібито зумовлюють долю людей. Так, Оріген намагається довести, що зірки можуть бути причинами справ, що викликають їх, залежними від вільної волі людини, але проте погоджується, що все те, що в нас робиться, позначається зірками, оскільки в „Заповіті 12 патріархів“ він читав про слова Якова Іосифу, сенс яких полягав в тому, що на „дошках“ неба можна прочитати все, що з людьми відбувається. Тому він стверджував, що небо подібне до сувою, на якому Бог накреслив те, що повинно здійснитися в людей. Цю приватну думку відкидає Прокопій Газський.

Більш грунтовно неможливість впливу зірок на долю людини доводять св. Василій Великий і бл. Августин на прикладі народження близнят, які дуже схожі між собою, але проте мають різні властивості природи і підпорядковані різним умовам життя. Адже не може ж бути того, щоб одна зірка в одному і тому самому її положенні на небі обумовлювала такі протилежні обставини. Проте св. Василій Великий помічає, що небесні тіла дійсно були створені Творцем для того, щоб управляти певними природними процесами. Наприклад, сонце розділює порядок дня, дні відпочинку, час збирання урожаю і т. д. В той же час у людини є можливість не підкорятися цьому управлінню, тобто за відсутності сонячного світла вона може не спати, використовуючи штучне освітлення“.

Отже, слова Біблії, що небесні тіла створені для знамень і часів, означають, що їх призначення — допомагати людині розмежувати час. Але ті з людей, які відводять астрології важливе місце в своєму житті, стають слухняними рабами чужої волі. Філософія ж астрологів полягає в тому, що вони проводять єдину лінію між космосом і земним життям, а Особа Творця всього видимого і невидимого замінена позбавленим індивідуальності космосом. Індивідууми, народи і цивілізації, за їхньою доктриною, з’являються на світ ростуть і терплять крах в залежності від рухів і взаємного розташування світил. У цій фаталістичній, позбавленій індивідуальності системі немає місця для принципу свободи волі. Свобода волі — ілюзія.

Давньоєгипетські джерела, крім астрології, зафіксували свідоцтва про інший рід чародійництва — магію. Вони повідомляють, що саме за 1300 років до Р. Х. в Єгипті відбувся судовий процес з приводу чаклунства. Треба відзначити, що в ті часи астрологія і чаклунство самі по собі до злочину не зараховувалися, каралася тільки мета чаклунства або ворожіння, якщо вона схилялася кому-небудь на шкоду. Справа ж, що розбиралася в єгипетському судилищі, полягала в тому, що якийсь Пентхайбен, пастух, замислив проникнути в архів фараонського палацу, щоб звідти викрасти рукописи документів, які містили опис містичних таємниць, для свого вдосконалення в магічному мистецтві, до якого він вдався. Йому вдалося викрасти рукописи часів фараона Рамзеса III. Таким шляхом він оволодів якимись неймовірними чарівними таємницями, які дали йому можливість учинити цілий ряд лиходійств: здійснити всілякі мерзотності і злодіяння. А в Давній Греції вкоренилося чародійництво, яке стало іменуватися goyteia, і набуло загального поширення. І прославилися тут знамениті чародії Амфіон, Емпедокл, Епименід, а неоплатонікам прямо приписувалася сила творити дива, тобто заняття магією і астрологією. Отже, давній язичницький світ, будучи віддаленим за своїм гріховном станом від Божественного світла, увійшов до тісного контакту з дияволом, який, опановуючи людські знання, оволодів і людськими душами. Тому характерними рисами магії стали:

1. прагнення до оволодіння владою;
2. прагнення дізнатися що-небудь недоступне людському розуму, особливо дізнатися майбутнє;
3. бажання запанувати над природними явищами і силами.

Отже, магія, головним чином, додається до діяльності людини, вона є унікальна і специфічна сила, сила диявола, що дарується деяким з людей, що прийняли в своє серце його образ, а свою душу продали йому. Тому чим більше людині, яка займається чаклунством, здається, що вона набуває влади над подіями, тим глибше вона потрапляє в диявольські тенета. Вона торжествує, впевнена, що перемогла „долю“, а насправді стає слухняним рабом темних сил, повелителями яких хотіла б стати. За допомогою заклинань такі люди закликають демонів заподіювати людям біль, насилають хвороби, відчай, навіть пориви до самогубства.

Таким чином, магія є надприродною демонічною силою і здатністю за допомогою ритуалу впливати на світ і людину. Нею володіють люди, які укладають союз з нечистою силою, — відьми, чаклуни, маги, екстрасенси.

В своєму способі дії на людину магія поділяється на декілька гілок: кабалу, ворожіння, прорікання, лікування хворих таємничими методами і таке інше. У всіх таких методах вона може впливати природним і надприродним шляхом. Сучасна етнографія диференціює магію за методами дії на контактну (зіткнення носія магічної сили — чаклуна або чарівного амулета — з об’єктом), ініціативну (магічний акт направлений на об’єкт недосяжний, через що здійснюються лише початки бажаної дії, кінець якої надається надприродним силам), порціональну (опосередкована дія на волосся, їжу і т. д.) і імітаційну (дія на подібність об’єкту).

Магія по своїй суті складається з церемоній і слів, за допомогою яких чаклуни прикликают злих духів, тим самим завдаючи шкоди людині. Вона складається з трав і засобів на зразок людських трупів, крові, частини тварин і таке інше. Це матеріальна частина чаклунства, а його суть складають слова і формули. Таким чином, магу завжди приписувалася здатність спілкуватися з демонічними силами і з їх допомогою, наприклад, вгадувати і передбачати майбутнє, намагатися вилікувати від недуги хворого і взагалі діяти „всупереч розуму і наперекір стихіям“. Оволодівши такими магічними знаннями, людина виявляється в силах впливати на навколишніх людей і стихії світу, але при цьому залишається повним рабом нечистих духів, від яких отримала ці дарування. Через своє відпадіння від Бога демонічні сили не можуть нічого творити, а тільки руйнувати. Отже, і їх послідовники вносять в світ руйнуючу, деструктивну силу, заподіюють зло людям які їх оточують, згубно впливають на матеріальний світ.

Тому Священне Писання, як Старого, так і Нового Завітів, завжди виступало із засудженням магії і її різновидів. Так, історія Ізраїлю часів Мойсея, освітлюючи стан світу, що занурився в ідолопоклонство, оповідає про безпосереднє його спілкування зі злими духами, але, на жаль, навіть багато хто з народу Божого через зіткнення з тими, хто свідомо віддав себе у владу сатани, почали займатися заклинаннями духів, чарівництвом і іншими мистецтвами, яким їх навчали демони, хоча „ізраїльтяни знали заповіді Божі і Його невблаганні суди над тими, хто займався подібними справами“ (Лев. 17, 7; 19, 31; 20, 6; Втор. 18, 9-15), тому що Єгова дав Мойсею на Синаї сувору вказівку, як захищатися від впливу і дії цих духів. Він отримав урочисте повеління зберігати стан Ізраїлю в чистоті від всякого спілкування з владами темряви, караючи смертю всяку спробу надати їм вхід в табір. Мойсей був зобов’язаний карати неминучою смертю кожного, хто хоч би на крок готовий був уступити зусиллям духів-спокусників: „Не звертайтеся до тих, хто викликає мертвих (людям, одержимим духом Піфона), і до чарівників не ходіть, і не доводьте себе до опоганення від них. Я Господь, Бог ваш“ (Лев, 19, 31). „І якщо яка душа звернеться до тих, хто викликає мертвих, і до чаклунів, щоб блудно ходити услід їм, то Я зверну лице Моє на ту душу і знищу її з народу її“ (Лев. 20, 6).

В книзі Второзаконня Господь Бог так само попереджає не займатися ніякими видами чарівництва і не спілкуватися з тими, хто цим займається, тому що за це Єгова виганяє всі народи з їх землі, прирікає їх на загибель, землю ж віддає Ізраїлю, який був вірний Йому. „Коли ти ввійдеш у землю, яку дає тобі Господь Бог твій, тоді не навчися робити мерзоти, які чинили народи ці: не повинен знаходитися у тебе… віщун, знахар, ворожка, чаклун, чорнокнижник, що викликає духів, чарівник і той, хто викликає померлих; бо мерзенний перед Господом усякий, хто робить це, і за ці ось мерзоти Господь Бог твій виганяє їх від лиця твого; будь непорочним перед Господом Богом твоїм; бо народи ці, яких ти виганяєш, слухають ворожбитів і віщунів, а тобі не те дав Господь Бог твій. Пророка із середовища твого, із братів твоїх, як мене, воздвигне тобі Господь Бог твій,— Його слухайте“ (Втор. 18, 9-15).

Пророк Ісайя, передрікаючи загибель Вавілона за його нечестя і згубне заняття магією і астрологією, від імені Єгови говорить: „Залишайся ж зі своїми чаклуваннями і з безліччю чародійств твоїх, якими ти займалася від юності твоєї: можливо, допоможеш собі, можливо, встоїш. Ти стомлена безліччю порад твоїх; нехай же виступлять спостерігачі небес і звіздарі й віщуни по новомісяччях, і спасуть тебе від того, що повинно статися з тобою. Ось вони як солома: вогонь спалив їх, — не визволили душі своєї від полум’я“ (Іс. 47, 12-14). А в книзі Вихід волхви і чародії, опираючись Мойсею, творили різні дива за допомогою магії, але не змогли протистояти Божій силі і врешті-решт були осоромлені (Вих. 7, 10-12). В цій книзі начальники фараонського магізму не поіменовані, але ап. Павло відкриває їх імена: Іанній і Іамврій (2 Тим. 11, 8). Ці імена також знаходяться в парафразі Халдейському, в Талмуді, в Гаммарі та інших єврейських книгах. Равини стверджують, що обидва вони були синами лжепророка Валаама і супроводжували свого отця до Балака, царя моавітського. Східні називають їх Сабур або Габур і думають, що вони з Фіваїди.

У книзі Даниїла з’являється повідомлення про царство злих властей, де мовиться про існування двох сатанинських князів, які ревно і наполегливо протистоять посланому до Даниїла віснику, який повинен був сповістити пророку Божественну волю щодо його народу (10 розділ). Тому, безпосередньо знаючи магів і чаклунів, Даниїл робить спробу класифікувати їх рід, ділячи чародіїв на чотири розряди:

1. Хартумім — чарівники;
2. Асафім — тлумачі снів і укладачі гороскопів;
3. Мелкефім — чародії, які посередництвом трав, засобів, жертовної крові і кісток проводили свої чари;
4. Касдам — халдеї астрологи, які читали майбутнє за зірками і пояснювали оракули.

Оскільки у єврейського народу великий авторитет мали пророки Божі, тому що пророцтво було найбільш жаданим пунктом відмінності, якої кожен честолюбець посилено домагався, то недивно, що, окрім шкіл дійсних пророків, були і лжепророцькі школи або магіки, особливо в Ізраїльському царстві після розділення.

Ці сліди видно навіть в євангельські часи, коли при незвичайній кількості біснуватих було немало і волхвів і магів. На жаль, хоча іудеї і дивувалися справам Ісуса Христа, але приписували їх вельзевулу — князю бісівському. Особливо докладно дії сатани в новозавітний час описує ап. Павло, коли говорить про лжеапостолів і лжепророків (2 Кор. 11, 13-15), а у Филипах він виганяє духа волхвування із служниці, яка передрікала майбутнє, хоча, здавалося б, вона сповіщала правду, слідуючи за апостолами і кажучи, що вони — „раби Бога Всевишнього, які сповіщають шлях спасіння“. Але апостол не бажав і істини з нечистих вуст бісівських, даючи тим самим приклад ставлення до демонів, навіть хай іноді відаючим правду, тому що за цим стоїть одне бажання — залучити в спілкування з метою завоювати довіру, щоб потім погубити.

Симон, багатий і знаменитий самарійський маг, засліпив розум всіх, видаючи себе за когось великого, і всі, від малого до великого, слухаючи його, говорили: „Це сила Божа велика“. Проте єфесяни, що навернулися в християнство, спалили до 1000 книг ціною на 50000 монет срібла (Дії. 19, 18). За цим одним можна судити, в якому сильному розвитку було чорнокнижництво біля одного храму на честь богині Артеміди.

Негативне ставлення Священного Писання до чародійництва, магії, астрології і різних окультних явищ одержує свій подальший розвиток в Християнській Церкві, зокрема, в працях її отців і вчителів. Так, Тертуліан в своїй роботі „Про ідолів“ говорить: „Астрологія уподібнюється занепалим духам, що відпали від Бога для зваблювання роду людського…, і якщо магія карається, а астрологія — її різновид, то разом з видом підлягає засудженню і різновид. Так, з часу появи Євангелія, всякого роду софісти, астрологи, чародії, маги, волхви повинні бути неминуче покарані“. А Татіан в „Промові проти еллінів“ пише: „Демони зробили людей жертвою свого відступництва. Вони, показавши людям порядок розташування зірок, немов такі, що грають в кості, ввели долю, яка чужа справедливості, бо чи суддя хто, або підсудний, такими зробилися за визначенням долі… Демони винайшли долю. Підставою до цього для них послужило розміщення тварин на небі. Бо вони удостоїли небесної почесті тварин, з якими жили після падіння з неба, плазунів, що плавають у водах, чотириногих, що живуть в горах, для того щоб думали, що вони перебувають на небесах і щоб через розташування зірок переконати, що життя на землі, чуже розуму, згідне з розумом; таким чином, чи гнівливий хто, або терплячий, стриманий або не стриманий, багатий або бідний хто, таким буває за призначенням тих, які володіють народженням; бо розподіл Зодіаку є справа богів. Якщо світло одного з них, як то кажуть, сильніше, то він віднімає славу в інших, і хто переможений нині, знову може бути переможцем. Вони із задоволенням займаються сімома планетами, як гравці в кості. Але ми вищі за долю і замість блукаючих демонів знаємо одного Господа незмінного і не підкоряючись долі, відкидаємо і її законоположителів“.

Тому й Іоанн Дамаскін достатньо точно визначає роль світил у Всесвіті, які дають людині всього лише можливість передбачити погоду, але для його долі зумовлюючого чинника грати не можуть, оскільки людина має вільну волю і розум. А святий Іоанн Златоустий говорить, що людей, які спілкуються з магами і астрологами і користуються їх ворожінням, смерть з життя забирає передчасно і, поза сумнівом, до того, кому вони поклонялися, тобто дияволу, у вічні муки. Вони самі „себе позбавляють допомоги Божої, нехтують нею і поставляють себе поза Промислом, тому диявол, як хоче, управляє і розпоряджається їх ділами“.

Уникати чародійництва особливо наполегливо радить св. Іоанн Златоустий в своїх бесідах „Про статуї“: „Не тільки запобіжних хитрощів вживають, але і на умовляння їх не робити цього на свій захист говорять: „Адже ця жінка — християнка, в своїх заклинаннях вона не промовляє нічого, окрім імені Божого“; тому-то я особливо і ненавиджу її, — заперечує св. отець, — що вживає ім’я Боже і, називаючись християнкою, здійснює, що властиво еллінам, тобто язичникам; і демони вимовляли ім’я Боже, але були демонами, вони говорили Христу: „Знаю Тебе, хто Ти — Святий Божий“ (Мк. 1, 24), і проте ж Він закрив їм вуста і заборонив“. А Мінуцій Фелікс безпосередньо говорить про те, що чародії, маги і астрологи, які промишляють передріканнями, „не тільки знають демонів, але і за їхньої допомоги здійснюють всі свої витівки, схожі на диво: за їх навіюванням і впливом вони проводять свої чари, примушують бачити те, чого насправді немає, або, навпаки, не бачити того, що є“.

Отже, ставлення до магів, астрологів, чародіїв, чаклунів, заклинателів і таке інше, розкрите в Священному Писанні Старого і Нового Завіту і доповнене святими отцями Християнської Церкви, одержало повне і остаточне визначення через соборний розум Церкви в ухвалах і правилах Вселенських і помісних соборів, які торкалися цієї гріховної діяльності людини. Так, чаклунство, ворожіння і подібні їм справи засуджує 61-е правило VI Вселенського Собору як сатанинську справу і карає 6-річною епітимією всякого, хто цими справами займається; якщо ж така людина не покається, то зовсім підлягає виверженню з Церкви: „Тих же, які живуть в цьому і не відвертаються і не тікають від таких згубних і язичницьких вигадок, визначається зовсім відлучати від Церкви, як і говорять священні правила“. Таке ж саме покарання приписує і 24-е правило помісного Анкірського собору, а 65-е правило св. Василія Великого чарівників і магів поставляє на один ступінь з вбивцями і карає їх 12-річною епітимією, якщо такі люди своєчасно сповідали свій гріх і покаялися в ньому. Якщо ж вони не самі в цьому призналися, а були викриті іншими, то в такому випадку вони підлягають відлученню на все життя і лише перед смертю, якщо покаються, можуть бути удостоєні Святого Причастя. Те ж саме покарання встановлюють для мирян і 64-е і 65-е правила Трульського Собору, а для членів кліра — відлучення. Суворість покарання пояснюється тим, що чарівництвом винуватець прагне знищити в людині духовні здібності і, отже, заподіяти їй духовну смерть, подібно тому як вбивця заподіює іншому фізичну смерть. Чарівництво полягає в прикликанні злих духів і заклинанні, що приносить зло ближньому, а інше, отруєння, — у вживанні різних шкідливих трав з метою винищити і позбавити ближніх здатності мислення: „Той, хто покаявся в чарівництві або в отруєнні, нехай проведе в покаянні час, покладений для вбивці, з розподілом, згідним тому, як сам себе викрив в кожному гріху“.

Це покарання підтверджує і 72-е правило св. Василія Великого. Святий Григорій Нісський в своєму 3-му правилі говорить, що той, хто займається чарівництвом, ворожінням і подібними справами і вірить в них, той показує свою невіру в Бога і, отже, він є зрадник святої віри. Зважаючи на це, св. Григорій і вважає джерелом справжнього гріха ту ж саму силу (частину) душі, з якої виходить і відступництво, про яке говорить його 2-е правило, і приписує для грішників подібного роду в разі їх покаяння ту ж епітимію, що і для відступників, про яких згадує в цьому правилі: „Якщо вчинили це з відкиданням віри і з тим, щоб не вірувати, що Богу поклоняються християни, то нехай без сумніву будуть піддані засудженню з відступниками“.

Всі вищеперелічені правила стосуються безпосередньо мирян, які займаються волхвуваннями і магією. А ось 36-е правило Лаодикійського собору говорить з того ж предмету щодо тих осіб, які належать до кліру і вірять у ворожіння або займаються ними самі: „Не личить освяченим або причетникам бути чарівниками, або ворожбитами, або астрологами, або робити так-звані предохранилища, які є узами для їх душі. Тих, хто робить це, ми повеліли виганяти з Церкви“.

Це правило особливо засуджує вироблення „предохранилищ“, називаючи їх і талісмани оковами душі і наказуючи кожного, хто їх носить, вилучати з Церкви. В Священному Писанні згадується про ці предохранилища, які вживалися іудеями під час молитви (Мф. 23, 5), а саме — вони мали дві пов’язки, причому на кожній з них було написане ім’я Боже і 4 вірші з Священного Писання. Однію з них вони пов’язували голову, а іншою — ліву руку, віруючи, що кожен, хто їх носить, тим самим відхиляє від себе зло і отримує все добре. Само собою зрозуміло, що останнє є явним марновірством, противним вченню про те, що в своєму житті людина повинна всю себе віддати Божому Промислу і, творячи добрі справи, чекати благ тільки від Промислителя. Звичай носити предохранилища мав значення ворожіння, і, природно, тому він позначений разом з ворожінням за числами, зірками і т. д. Від іудеїв цей звичай носити предохранилища перейшов і до деяких християн, які носили їх завжди на шиї або під час хвороби перев’язували ними хворі місця на тілі. При тому значенні, яке мали у той час (в IV столітті) предохранилища, цілком зрозуміла та суворість покарання, що накладалася правилом на всіх, що роблять або носять їх.

Отже, зло в світі і дисгармонія настільки непереможні зовнішніми засобами, що песимізм є безвихідним, якщо не відкриється в душі цілюще джерело віри, надії і любові, яке „ярмо“ життя зробить „благим і легким“, хоча воно і не перестає бути ярмом. І християнський світ може загинути лише тоді, коли „вичерпається любов багатьох“ (Мф. 24, 2), тому що „де любов Божественна, там і Дух Святий і дотримання всіх заповідей, там і християнство, там і Сам Бог. І навпаки, де Бог, де дійсне християнство, де виконання заповідей за допомогою благодаті Святого Духа, там і любов. Вона і є те, що „утримує“, про що говорить апостол Павло, що воно не допустить прийти антихристу (2 Фес. 2, 3-7). Благодать Святого Духа і утримує, і якщо вона буде віднята від світу, тобто виставлена з душ людських, світ загине — прийде антихрист. Інакше йому не можна показатися, всяке нагадування про Христа його палитиме. Це добре розуміють сатаністи і тому всі сили спрямовують на знищення віри в Христа або заміну її теософією, спіритизмом і чим завгодно, тільки не Православ’ям.

Отже, православному апологету треба з’ясувати не частковості, а зосередиться на головному: показати тонкі лестощі і брехню окультних вчень, які стали привертати до себе увагу суспільства. Поки душа буде православною, жодна темна ідея не прищепиться, а як душу розбестять, тоді приходь і бери людину.

Таким чином, весь нехристиянський світ глибоко вірить в існування духовного світу і всіма заходами шукає шляхи сполучення з ним, і це є найголовнішим елементом життя людей антихристиянської спрямованості, тих, що не приймають Христа, але є служителями темряви.

Автор: Євген Сороцький
За матеріалами www.cerkva.info

Якщо ви помітили помилку, видiлiть мишкою це слово чи речення та натисніть одночасно: Ctrl+Enter.