Щоб благословила Тебе душа моя

foto50Він повільно присів на лавку. Десь високо з вітрами про щось говорили крони вікових сосен, а зовсім поруч сердито шуміло море. Але старий нічого не чув і не помічав. Пекучі старечі сльози закапали прямо на долоні, а через мить невимовне ридання охопило все його тіло.

– Тату! – Кинувся до нього проводжатий у гарно підігнаному кітелі підполковника, – не треба плакати. Тут тобі буде добре. Це ж найкращий будинок для престарілих у всій Прибалтиці. Ну тісно нам у нашій квартирі, до сина друзі впливових батьків приходять, з дружиною весь час…

Взявши себе в руки, старий дивився в нікуди і щось згадував.

– Знаєш, синку, багато-багато років назад, саме на цьому місці, плакав мій батько, якого я… – щось підкотилось до горла, і знову пекучі сльози, немов непроханий осінній дощ, густо закапали на поли плаща. Тишу, ніби ребром долоні , розрізав голос сина:

– Тату, ми повертаємось додому. Їх тісно пригорнуті один до одного силуети ще довго виднілися на фоні вечірнього неба. Тільки сторож здивовано знизував плечима:

Старість не радість

Старість не радість. Ніхто її не чекає. Але всюдисуща її тінь все ближче підкрадається до нас, а втекти від неї, чи відмахнутись, як раніше, вже немає сили. Добре, що є Той, Хто сказав: «Я буду Той Самий до старості вашої, і до сивини вас носитиму…» (Іс.46:4). Про те, чи в старості одні мінуси, чи є і плюси, про відношення нас, молодих, до цієї проблеми і поговоримо.

Ісус, навчаючи учнів молитві, розпочав її так: «Отче наш…», і дійсно, на сторінках Біблії Бог порівнює Себе з Батьком, Отцем. Тому не дивно, що «Старий днями…» (Дан.7:9) в самий центр закону поставив заповідь: «Шануй свого батька та матір свою, … щоб довгі були твої дні і щоб було тобі добре на землі…» (Повт.5:6). Цікаво, що і через багато століть Слово Боже не перестало наголошувати: «Діти, слухайтеся своїх батьків у Господі, бо це справедливо» (Єф.6:1). «Діти, – будьте слухняними у всьому батькам, бо це Господеві приємно!» (Кол.3:20). Вимоги Небесного Батька не змінились і сьогодні. Нема вже родинного проживання і ведення господарства, як в часи Авраама, сім’я не сидить на довгих лавках біля столу і не споживає, по черзі, їжу з великої миски. Діти, як правило, живуть окремо. І все ж таки, Слово все залишило без змін. Батьки вирощують, турбуються і виховують дітей у науці Господній, ті ж, у свою чергу, шанують їх і доглядають до старості, одержуючи від них благословіння. Батьки, ви про це не забули? Діти, ви про це бажаєте знати?

Благословіння батьків (Трішечки історії та застереження)

Благословіння батьків – сильний інструмент дисциплінування та стримування дітей. Коли неміч забирає сили, Бог залишив батькам чи не єдину можливість тримати, часто зухвалих дітей, в рамках, тобто давати чи позбавляти їх благословіння. За кожним батьківським словом слідкує небо, щоб воно в точності виконалось. Навіть і через тисячоліття. Багато з вас знайомі з книгою англійського письменника Даніеля Дефо (1660-1731) «Робінзон Крузо». Я її прочитав школярем, коли ще зовсім не знав Господа, мені були цікаві подорожі, пригоди, і т.д. Коли я став віруючим, товариші запропонували мені прочитати її знову. На той час у нашій державі була заборонена Біблія, а слово Бог скрізь писалося з маленької букви. Щоб задовільнити свою духовну спрагу, ми навчилися читати між рядками. І виявилось, що ця книга має глибокий духовний зміст. І суть її не в пригодах і подорожах, зовсім ні! Героя книги спіткали випробування лише тому, що він не покорився слову батька, який не дав йому благословіння на вибраний ним курс життя. Не вірите? Цитую: «Лихої години, 1 вересня 1659 року, я ступив на корабель. Саме того дня, як і вісім років тому, коли я втік від батька та матері в Гуль, – того дня, коли я повстав проти батьківської волі і так безглуздо розпорядився своєю долею». Можливо ці рядки зупинять тебе, якщо ти не хочеш слухати слів Писання?! Хочу сказати і батькам. Не забудьте, що в кожному правилі є виключення і на них хочу звернути вашу увагу. По-перше: «…невинне прокляття не сповниться…». Це означає, що своє право благословляти, батьки використовували з метою перестороги, а не задля залякування чи шантажу. Помиляються всі, тим більше діти. Але краще підтримувати їх, надихати на подолання труднощів, як духовних так і життєвих. Апостол Павло навчає: «Батьки, – не дратуйте дітей своїх, щоб на дусі не впали вони». (Кол.3:21). По-друге, Біблія говорить до старших: «Щоб старі чоловіки тверезі були, поважні, помірковані, здорові у вірі, у любові, у терпеливості. Щоб старі жінки… були… не обмовниці… навчали добра, щоб навчали жінок молодих любити своїх чоловіків, любити дітей, щоб були помірковані, чисті, господарні, добрі…» (Титу 2:1-5). Іншими словами, не вимагайте від дітей, щоб ті діставали зірки з неба, а те, що реально можливе. По-третє: «… іще в сивині вони будуть цвісти, будуть ситі та свіжі, щоб розповідати, що щирий Господь моя скеля, і в Ньому неправди нема!» (Пс.91:15-16). Щоб старші просто були справжніми віруючими, знали живого Бога і були яскравим прикладом для дітей.

Ви заперечите, ну невже таке сильне слово батьків, що треба навіть їх застерігати від неправильного застосування? Де ж це ви знайшли докази того, що від благословіння батьків, чи за його відсутності хоч щось змінилося в житті людей? Це схоже на невдалу спробу залякати дітей.

Докази? Будь ласка

Діти, якщо ви хоч трошки знайомі з Біблією, ви погодитесь. Ось імена благословенних дітей: Сім і Іафет, Ісаак і Яків, Ревека, Ефрем і Манасія, дочка Халева Ахса, Іуда, Соломон і т.д. Хтось з перечислених зберіг благословіння, хтось розгубив, але це вже інша тема. А ось імена тих людей, які були залишені без нічого, або навіть одержали прокляття, яке, на жаль, здійснилось через їх жахливу поведінку: Ханаан, син Хама і Ісав, Рувим і Симеон, Левій і Авессалом, Офні і Фінеєс, сини Ілія священика…. Треба відмітити, що праведники і в старості вміли тримати себе незалежно і мужньо. Уявіть собі дванадцять сильних чоловіків, що від страху і хвилювання переминаються біля постелі помираючого батька, в надії почути на свою адресу слово благословіння. І ось Яків піднявся з останніх сил і почав говорити кожному своє – справедливо і безкомпромісно. Ми бігаємо за дітьми все життя, підлещуючись до них, йдучи на які тільки можна домовленості, задобрюючи їх подарунками, аби лихо-тихо. А у праведників все навпаки. І говорив Яків благословіння, а небо фіксувало на тисячоліття вперед кожне слово батька і, навіть, кожен його відтінок… «Рувиме, – ти мій первородний… верх величности і верх ти могутности! Ти пінився був, як вода, – та не втримаєшся…» (Бут.49:3-4). Стояв Рувим, самий високий і статний, опущена голова, блідий рум’янець на лиці. Виявляється, завжди приходить осінь, і курчат рахують не квітучою весною. « Рувим, ти не будеш перший, і ще багато чого не будеш. – Чому, батьку? – Та від того ганебного випадку минуло півстоліття». Ридала душа. А в скронях, в унісон з серцем пульсувало: Ти пінився, був, як вода… Ти пінився, був, як вода… І пригадався той день, Валла, голос совісті, що був подавлений розумінням своєї безкарності. А повернути назад вже нічого не можна. Ось так легковажити батьками! Дорогі мої однолітки, старші і молодші, знатні, знані і прості, у вас за плечима вже, аж по чотирнадцять років, чи, можливо, ви вже маєте свої сім’ї, дітей…. Ба, навіть процвітає ваш бізнес, і від почуття своєї значимості змінилася навіть ваша хода. Ти можеш не задумуючись підвищити голос на матір, повчальним тоном розмовляти з батьком. Не забудь! Від цих двох, вже сивіючих чи може зовсім стареньких людей, від їхнього Слова, залежить майбутнє і твоє, і твоїх дітей.

Невже так усе і виконається?

Після Рувима підійшли Симеон і Левій, Іуда і Завулон та інші сини. Вражаючий момент. Все, що сказав цей немічний батько, виконалось з надзвичайною точністю. Симеон одержав ділянку на окраїні і зовсім зник як з карти, так і з пам’яті, Левій одержав 48 міст і був розпорошений по Ізраїлю, а від Юди прийшов Примиритель, Якому Слава навіки!

Але виконалися слова батьківськіі в негативному значенні. Сторінки Біблії розказують про нещастя Ханаанських племен, там чути плач Ісава, а Офні і Фінеєс, сини Ілія загинули в один день. Розказують очевидці, що на могилі Авесалома (2Цар.18:17) знаходиться величезна гора каміння. Кожний раз, коли араби проходять мимо цього місця, вони піднімають камінь і кидають його в загальну купу, ось вже на протязі 3000 років. Крім цього, кожний кидаючий каміння, зупиняється і проголошує наступне прокляття Авесалому: «Нехай будуть прокляті всі, хто буйствує проти батьків своїх». Читайте, дорогі мої, Біблію.

А чи задумувались ви, як поводив себе Ісус Христос, Божий Син, Творець видимого і невидимого? Його земна мати Марія і Йосип жили з ним в одному будинку. Напевно, і в ремеслі, і по дому Йому доводилося їм допомагати. Коротка характеристика: «… і був їм слухняний» (Лк.2:51). І це до 30 років!!! Дочки і сини! А як у вас зі слухняністю? Все гаразд? А тепер послухайте, з яким благоговінням Ісус говорив про Свого Небесного Отця: «Я від Себе нічого не дію, але те говорю, як Отець Мій Мене був навчив» (Івана 8:28). Погодься, що з твоїми «предками», «стариками», «родаками», і «батями» це не має нічого спільного.

Не лякайте

Чую відповідь, мовляв, Біблія вчить, щоб ми всіх благословляли. І наші батьки нас люблять, вони знають Ісуса, живуть під благодаттю, і все буде добре. Не буду сперечатись, бо саме ці цитати з Писання багато дітей знають чудово. Лишається тільки дивуватись, коли заходить питання про інші місця Божого Слова, де говориться про покору і послух, у багатьох молодих людей трапляються «провали» в пам’яті. І все-таки Бог бачить і серце людини. Як би не намагалися батьки зовні благословити, якщо у серці немає повного розположення, дитя не одержить повної нагороди. Чому? Та тому, що Бог пильнує над усім. І якраз, коли в житті для досягнення чого-небудь буде лишатися ледь-ледь, в ту мить і не вистачить благословіння. В самий відповідальний момент! Бо Небесний Отець знає справжній рух людських думок і небесна канцелярія працює бездоганно.

А як же прийде повне благословіння?

Ісаак, у якого затемнились очі, відчуваючи наближення переходу, сказав своєму сину, первенцю Ісаву: «Мій сину!» А той відказав йому: «Ось я!» І промовив до нього Ісаак: «Оце я зостарівся, не знаю дня смерті своєї… …візьми знаряддя своє…, …злови мені здобич мисливську…, …зготуй мені наїдок смачний, як я люблю…, …нехай я з’їм, щоб поблагословила тебе душа моя, поки помру» (Бут.27:1-4). Цей батько знав секрет, що поки не буде повного розположення душі – не буде ні повної нагороди, ні повного благословіння. Тим більше, це благословіння торкалося всіх віків і родів. І Ісаак вирішив підійти до цього дуже відповідально. Використати і здобич, і їжу, і все, щоб тільки син все обов’язково одержав, щоб благословила його душа батька. Я цікавився причинами, чому є не дуже щасливі шлюби, чому вони розпадаються, чому є сироти в мирний час. Опитані мною засвідчили, що практично 100% розлучених пар це ті, які не те що не просили у батьків дозволу чи благословіння на сімейне життя, а навіть не потрудилися поставити батьків до відома про найважливіше рішення в земному житті. Багато сімей, які розпочинаючи життя, не врахували до кінця волю батьків, не добилися в молитві до Бога повного їх розположення, а просто дотиснули їх, мають величезні коливання, неспокій, часто живуть на межі розлучення. Погодьтеся – це страшно.

Чи є кінець в сімейному тунелі?

Був випадок. В одній сім’ї не було миру і спокою між матір’ю з одного боку і сином та невісткою з другого. Приїхав. Це була не так давно навернена до Господа сім’я. Стали молитися, чую, через мої уста йдуть пророчі слова: «Вінчання, вінчання». Розпочалася бесіда, а я все думаю, причому тут вінчання? Мати – старенька бабуся, а у сина з невісткою вже діти великі? І тут жінка зізнається, що до цих пір має на сина за те, що коли він одружувався, ще будучи невіруючим, то не повідомив про це матір. Я запропонував молодим вибачитись і попросити благословіння саме сьогодні. Вони так і зробили, а мати їх благословила. Були сльози, пророче слово і велика Божа присутність. Це питання було закрите, а я взяв для себе важливий урок. З жалем скажу, що та старенька жінка, знову розпочала війну з дітьми, тільки вже на інших фронтах. І від цього сама дуже багато понесла і несе до сьогодні. А ця молода сім’я живе в мирі та згоді. Можливо, і вам потрібно заглянути в корінь своєї проблеми. З року в рік любов має міцніти, а сім’я укріплятись. Якщо ж навпаки – подивіться на початок. Можливо, з вашого боку був обман, зухвала незгода, чи просто нехтування правами ваших батьків чи матерів. Залиште дар, підіть примиріться, можливо там і криється причина охололої любові, хворої жінки чи чоловіка, недуг дітей. Бо написано: «Благословіння Господнє – воно збагачує, і смутку воно не приносить із собою» (Пр.10:22). Я запитав у однієї богобійної сестри, що щасливо живе в шлюбі не один десяток років, чи вийшла б вона заміж, якби її батько на те не дав згоди? Вона рішуче сказала, що ніколи. Уточнюю, мовляв, тоді у тебе не було глибокого почуття до майбутнього чоловіка? Вона відповідає, що було, і є, і буде до кінця, але без батьківського благословіння не буде і Божого. І за першим перевалом скінчиться любов, розпочнуться проблеми і розбита доля попаде на смітник життя…

Батькові руки і доньчині рученята

У давнину в Китаї, згідно закону відрубували руки кожному, хто був пійманим на крадіжці.

Але одного разу в халепу потрапив улюбленець царя. Цей вельможа був спійманий на крадіжці. Володар країни не міг відступити від закону і судочинства, тому звелів покарати злочинця. На дворі поставили колоду з кільцями, а завтра раненько кат повинен був відрубати руки царського сатрапа, котрий вчинив такий ганебний злочин.

Сталося так, що дочка того засудженого прибігла в сльозах, просячи пропустити її до царя. З великими труднощами потрапивши до володаря Китаю, вона впала ниць перед ним

– Великий царю, – зі страхом і тремтінням в голосі сказала дочка князя, якому винесли вирок, – мій батько засуджений залишитися без рук. Відрубайте мої руки, вони також його, але не вміють прогодувати нашу велику сім’ю, як це чинять руки мого батька.

В царя були свої діти, і йому сподобалося, що маленька дівчинка так любить свого батька.

– Нехай буде так, як ти просиш, але я даю тобі волю і можливість відмовитись від кари, хоча б у саму останню хвилину.

На другий день дівчину привели на площу, на якій карали злочинців. Посеред майдану стояла велика колода, оббризкана кров’ю, а біля неї – кат з мечем. Зблідла дівчина на хвилину зніяковіла, але швидко оволоділа собою, підійшла до колоди і просунула руки в кільця. Кат міцно прив’язав ніжні, маленькі рученята. Дівчина не промовила ні слова. Кат підняв меч, а вона заплющила очі. Вмить заблищало знаряддя кари від яскравого проміння сонця, меч просвистів і опустився…, не торкнувшись навіть пальчиків дівчини.

«Цар прощає твого батька за твою велику до нього любов», – оголосив чиновник. Відчинилися двері тюрми. Біжить до доньки батько, цілує її руки і сльозами омиває.

На другий день оголосили народу про скасування старого жорстокого закону. А на майдані, де карали засуджених, за наказом царя встановили стовп із надписом. На ньому золотими ієрогліфами написали, що дочка була готова віддати свої руки за руки батька, а в кінці є такі слова: «Щасливі батьки, у яких є такі діти, і щаслива земля, де є такі сім’ї».

Історія з книги «Сеется семя»

І останнє

Молоді вбачають багато помилок у старих. Літні не можуть змиритися з молоддю. А головний арбітр – вічна Біблія – ставить всіх на свої місця. Дай нам, Господи, хоч як не важко, бути самими собою.

«І він сам перед Ним буде йти… «щоб серця батьків привернути до дітей», і неслухняних – до мудрості праведних, щоб готових людей спорядити для Господа» (Лк.1:17).

Підготував Василь Кравчук
За матеріалами газети “Христианин” 01(23)2007

<<<Назад

Якщо ви помітили помилку, видiлiть мишкою це слово чи речення та натисніть одночасно: Ctrl+Enter.