Легенда

foto53… Було це давно. Жила собі в одному селі мати, і мала вона трьох синів. На все були здібні хлопці, одне лише невміли — вишивати, як їхня мати. Сядуть було біля неї та й кажуть: “Ви матусю, шийте–вишивайте та пісню співайте, а ми подивимося, як народжуються у ваших руках квіти і птахи”. Горнулась мати до синів і такі слова їм мудрі говорила: “Долю я вам вигаптовую, а пам’ять про себе в рушник залишу, тож бережіть їх”. Багато рушників вишила мати за своє життя і всі між синами розділила. А даруючи говорила: “Сини мої, мої голуби! Пам’ятайте навік прохання своєї неньки. Куди б ви не поїхали, не пішли, а рушник у дорогу беріть. Хліб у нього загортайте та інших пригощайте. Хліб на рушникові життя величає, здоров’я береже”. Померла мати, а її і пам’ять про неї в рушничках живими залишились і передаються із покоління в покоління. З тих пір існує звичай, пов’’заний з цими рушниками. Що ж це за звичай? Проваджаючи в далеку дорогу, на війну, чи в армію, мати дарувала синові, донці, чоловікові рушник, щоб він зберіг їм життя, щоб швидше вони повернулися додому, щоб дорога була щасливою.

Іван Цюпа: “Рушник від бабусі”

… Як добру пам’ять про матір я збираю плахти і рушники. Добре, що дещо вціліло. Нещодавно рушники передала мені племінниця Катерина, дочка найстаршої сестри Одарки, а Маруся, її старша дочка, обдарувала мене плахтою. Та ще й якою… … А рушників продавалося на базарі чимало… … На щастя, серед вишиванок потраплялися і старовинні рушники, на яких миготіла червона калина з темними листками, красувався буйним пломенем хміль. Побачивши один рушник з білого полотна, вишитий мережаними суровими нитками, я неабияк зрадів. Це було своєрідне чудо. Кожна ниточка любовно заплетена, і з того вирізування просвічувалися лапасте дубове гілля, жолуді з мисочками. Коли глянути на той рушник на світло, здається, то й не витвір людських рук , а зимової днини мороз створив таке диво на шибках … …Старенька жінка подякувала за увагу до її рушників, що не доведеться їй довго стояти, а я щиро подякував бабусі за покупку… Уявімо собі руки і обличчя тих людей, які вишивали, творили ці неповторні малюнки. Перш за все скільки тут праці, вигадки! І мабуть , кожний, той хто вишивав цю красу, знаходив у своєму рушникові щось близьке його душі і серцю. Він нагадував вишиванку про якісь події з життя. Справді, діти, робота вишивальниці не легка, але ж яка то радість , коли у твоїх руках голка робить цю казку…

Якщо ви помітили помилку, видiлiть мишкою це слово чи речення та натисніть одночасно: Ctrl+Enter.